Формування у старших дошкільнят відповідальності і самостійності
Наші дошколярики часто не вміють швидко, а, головне, самостійно їсти й вдягатися, не затримуючи інших, займати себе справою, досягати поставлених цілей, завершувати розпочате, систематично виконувати найпростіші домашні обов'язки тощо. Розв'язувати цю проблему слід упродовж усього дошкільного періоду, бо братися за неї тільки в останній передшкільний рік—запізно (хоча не безнадійно!).
У шкільному навчанні головне —довільна регуляція дій (вимагається спокійно сидіти на уроці, не відволікаючись, слухати і запам'ятовувати), хоча вчителі початкових класів і роблять спроби знизити "вольовий пресинг" на психічні процеси дітей і зробити навчальний матеріал цікавим для них, а методики — ігровими, особистісно орієнтованими, індивідуально адаптованими. Так, може, щоб навчити дитину довільно регулювати власну поведінку і діяльність, треба спеціально приділяти цьому увагу, тренувати пам'ять, розвивати посидючість? Однак життя засвідчує недоцільність такого надмірного тренування, оскільки воно може призвести до негативного ставлення дошкільника до будь-яких занять, уроків, а згодом провокувати школяра пропускати уроки, уникати нецікавих занять.
Здатність утримувати інтерес до не дуже цікавої, але потрібної справи розвивається в повсякденному житті дитини в сім'ї та дошкільному закладі. Найсприятливіший ґрунт для формування довільності — спілкування з дорослими, іншими дітьми, буденні справи, малювання, ліплення. Пріоритетного значення набуває гра, оскільки вона водночас і приваблює малюка, і вимагає від нього довільних дій (тримати під контролем загальний перебіг і виконувати свою роль, свої ігрові обов'язки, контактувати з іншими гравцями, а в твої грі — ще й по ходу продумувати подальше розгортання сюжету, ігрового задуму). Істотно надати справам осмисленості, вмотивованості й цільової визначеності.

Готувати не до навчання, а до нових умов життя
Маленькому школяреві бракує не стільки конкретних знань та вмінь, скільки здатності керувати своєю діяльністю, увагою. Напружений темп сучасного життя змушує дорослих ущільнювати час на повсякденні справи. Погодьмося: нам завжди легше щось зробити власноруч, аніж чекати, допоки дитина впорається сама. Ось чому ми за інерцією продовжуємо зав'язувати шапку, застібати ґудзики нашим уже й не таким маленьким синам і донькам. Кілька разів попросивши малюка прибрати іграшки, ми, зрештою, поступаємось і робимо це за нього. Так швидше і легше, ніж придумати, як все-таки домогтися виконання справи.
Схожа ситуація складається згодом і з школою. Треба встигнути і погуляти, і зробити уроки, і вчасно лягти спати. Це, погодьтеся, непросто, навіть, коли вдома є і бабуся, і мама. А коли всі на роботі і дитина відвідує групу подовженого дня? Вона, буває, там так виконає домашні завдання, що вдома доводиться переробляти. Як бути мамі в такій ситуації? От вона й намагається якнайбільше полегшити шкільне життя свого дитяти: поля в зошиті відкреслить, обкладинки на зошити вдягне, портфель з вечора складе. Сідаючи з малим за підготовку домашніх завдань, турботлива матуся навіть вправи на списування диктує по літерах, підказує, куди і скільки клітинок відступити, де крапочку поставити. Виходить швидше.
Але за такої опіки дитині важко навчитися самостійності. Вона і на уроці, як удома, не стежить, на скільки клітинок відступити, де поставити крапку, адже звикла до того, що їй усе підкажуть і пальцем укажуть.
Цілком закономірно виникає батьківський сумнів і розгубленість — а що тепер робити? І не безпідставно: коли різко припинити розпочате опікування, то налагоджене шкільне життя дитини може зруйнуватися, а це потягне за собою ланцюжок зауважень, поганих оцінок та інших негараздів. Тож погодьтеся: легше запобігти труднощам, пов'язаним зі змінами усталеного способу життя, аніж їх долати.

Стадія першого письма
Коли дитина починає писати з метою передати конкретний зміст, вона намагається прочитати й чужі записи, дізнатися, що там написано. Ось коли й варто відродити забутий обмін записками. Адресовану малюкові записочку з 1-4 слів можна використати як епізод у сюжетній грі. Такий обмін письмовими посланнями подекуди ефективніший за читання абетки.
Дошкільника зацікавлять й специфічно мові ігри. Наприклад, гра "Запитання-відповіді»: дорослий і дитина по черзі письмово відповідають на різні запитання, наприклад: "хто?", "з ким? ", "що робив?", "коли?", "де?", щоразу загинаючи аркуш так, щоб партнер не бачив чужих записів. У результаті всі записи утворюють смішну нісенітницю, яка викликає у дітей бурхливу радість. При цьому спочатку зовсім не має значення, чи правильно й зрозуміло зробить дитина свій запис. Головне аби вона сама могла прочитати написане й зберегла надалі інтерес до читання і письма. Створюючи умови для читання, доступного розвитку дитини, дорослі сприяють включенню багатьох життєвих моментів в орбіту дитячої діяльності та інтересів.
Коротко окреслений нами спосіб розвитку писемного мовлення — специфічно дошкільний, він органічно вплітається у повсякденне життя малюків, позбавляє навчальну діяльність дошколярика пресингу, примусовості, надає їй природного, ігрового характеру.
Найголовніше, щоб дитина призвичаїлася до світу писемної культури, відчула його своїм. Тому батькам не варто комплексувати з приводу того, що їхнє дитятко читає менше й повільніше, ніж сусідський "вундеркінд", і не порівнювати його зі старшими братами і сестрами у такому ж віці чи із самими собою. Усе — свого часу і для кожного в - різний, та й настає по-різному.

Вчимося читати.
Здебільшого серйозним каменем спотикання було і лишається навчання грамоти. Факт, що через недостатнє володіння читанням і письмом дитині у школі важко даються й інші предмети. Як же відбувається оволодіння початками грамоти в повсякденному дитячому бутті?
Певно, батьки помічали, як їхні 4-5-річні діти починають цікавитися літерами. Принагідно зазначимо: Базова програма розвитку дитини дошкільного віку "Я у Світі" визначає старший дошкільний вік як найсприятливіший для навчання елементів грамоти, в тому числі і початків читання. Звертаючи увагу на значки-літери на вивісках, у книжечках, діти розпитують про них у дорослих. Діти залюбки знаходять у різних місцях і називають окремі літери, починають малювати їх. Принципово важливим є настання моменту, коли приходить розуміння: з літер можна скласти слово. Ось тоді дошкільнята починають «писати». Маленька людина спершу вчиться діяти з цими значками-літерами, ніби маніпулювати ними; її цікавить процес такого "письма". І "письмо" дошкільника досить характерне: пропущені голосні, порушений порядок літер, плутані права і ліва сторони, дзеркальне написання літер. Це природна стадія, яка передує появі наступної, коли дитина справді починає читати.
Аби малюк почав цікавитися літерами і малювати їх, важливо забезпечити йому можливість часто зустрічатися з літерами у повсякденні. Дуже добре, коли поруч є старші діти, які також навчаються або вже вміють читати і писати. Більшість мам можуть розповісти, як менша дитина між іншим, вивчилася читати в той час, коли батьки займалися зі старшою. Гуляючи з дорослим вулицями міста, дитина бачить вивіски, афіші, запам'ятовує написи на них, а згодом впізнає слова "аптека", "хліб", "магазин" тощо й швидко відтворює їх, ніби вміє читати. На такій здатності малюка й ґрунтується один з популярних способів навчання читання — "метод цілих слів".

Школяр за статусом, дошкільник за психологічним віком
Кілька років тому не існувало такої кількості центрів, гуртків естетичного й інтелектуального розвитку, лытератури з проблем підготовки до школи. Батьки не були так масово захоплені ідеями раннього розвитку здібностей дітей. Натомість були дитячі садки, що працювали за єдиними освітніми програмами над реалізацією завдань "всебічного і гармонійного розвитку дітей". А вдома у багатьох були бабусі й дідусі, які організовували дитяче повсякдення, залучаючи онуків до домашніх справ як до осмисленої, змістовної реальності. Звісно, саме життя було набагато спокійнішим, аніж тепер, і на його тлі цікава книжка, прогулянка містом чи за місто, похід до цирку, театру, музею сприймалися як захоплива, пам'ятна подія.
Нині постійно чуємо від батьків, педагогів про складнощі адаптації дітей до шкільного навчання. Причин кілька: серед них напружений ритм життя у школі й поза нею, переповненість класів, недостатній рівень кваліфікації вчителів, відсутність у школах належних умов, дефіцит сучасних засобів навчання тощо. Проте головні труднощі не стільки в зовнішніх умовах, скільки у внутрішніх станах, особливостях, рівнях розвитку дітей, які приходять до школи. Напрямок та якість їхнього розвитку здебільшого не відповідають вимогам школи. Батьки щиро хочуть допомогти синові чи доньці добре підготуватися до школи, витрачають багато часу, фізичних і моральних сил, коштів. Вони засмучуються, коли діти не бажають учитися читати, лічити. А тепер окремі тата й мами, додавши до такого "підготовчого курсу" заняття з іноземної мови, елементарне володіння комп'ютером, також вважають своїх дітей готовими до школи. І сьогодні досить часто такі показники, попри нові дитино-центристські тенденції, компетентнісний підхід в освіті дошкільнят, вважаються переконливими при прийомі дітей до школи. Проте згодом вчителі, батьки, а, головне, діти стикаються з неабиякими труднощами.