Господарі напередодні вечері ходили в сад лякати дерева, аби ті гарно родили. Чоловік, підійшовши до яблуні або вишні, тричі стукав по ній обухом сокири чи палицею та промовляв: «Не будеш  родити, буду рубати, а будеш родити, буду шанувати». Дружина обтираючи об дерево руки від тіста для обрядового хліба замість дерева відповідала: «Не рубай мене, а перевеслом підпережи, я тобі ще в  пригоді  стану». Тоді господарі перев’язували дерево  соломою з Дідуха.

Після таких слів дерево неодмінно злякається і наступного року гарно вродить. Адже в Новорічну ніч і рослини, і дерева розуміють людську мову.

У народі вірили, що на Меланки, як іще називають сьогоднішнє свято, навіть тварини можуть стиха шептатися по-людському. Тож не впустять нагоди поскаржитися Богу, якщо господар до них погано ставиться. Ось чому напередодні свята господарі особливо ретельно піклувалися про худобу, чистили її, добре годували.

Лишень перші несміливі сутінки накриють Землю, по селах починають ходити ватаги щедрувальників у яскравих костюмах, з музиками і танцями. Кого тільки не зустрінеш серед цієї веселої юрби — і кота, і журавля, і Меланку з Василем, і козу, і навіть ведмедя. Кожен старанно виконує свою роль, закликаючи у хату добро, злагоду та достаток.

У Новорічне свято старалися ні з ким не сваритися, адже, як зустрінеш Новий рік Так його і проведеш.

Старожили сьогодні уважно придивлялися до погоди.

Якщо кругом сніжно і мороз пече щоки — бути людям та худобі здоровими в Новому році, та й хліба вродять рясно.

Якщо ж надворі тепло — хорошого врожаю не чекали.

Вечір ясний та зоряний — вродять гриби, добре нестимуться кури.

Якщо густий іній покрив траву та дерева — щедро вродять зернові і мед буде добрим.

Вранці 14 січня після закінчення церковної служби хлопчики (дівчата засівати не ходили) набирали в рукавички зерно та починали засівати — спочатку свою оселю, потім ішли до хрещених батьків, родичів, сусідів, знайомих. Господарі щедро обдаровували їх гостинцями та грішми.