Страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності:оплата перших 5-и днів

 Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Законодавство України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування складається з Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування (закон від 14.01.1998 16/98-ВР), Закону України від 23.09.1999 № 1105 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» (в редакції від 28.12.2014 № 77-VIII) та прийнятих відповідно до них інших нормативно-правових актів.

Цими законодавчими актами визначено види загальнообов’язкового державного соціального страхування, до яких, зокрема, належить страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності (ст.ст. 4, 25 Закону № 16/98-ВР, ст. ст. 1, 18, 20 Закону № 1105).

Страховий стаж для призначення допомоги у разі тимчасової непрацездатності визначається відповідно до статті 21 Закону № 1105. Страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягала загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та за який щомісяця сплачено нею та роботодавцем або нею страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Страховий стаж обчислюється за даними персоніфікованого обліку відомостей про застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Індивідуальні відомості про застраховану особу (суму заробітку, з якої сплачено ЄСВ; кількість днів страхового стажу за місяцями; про сплату єдиного внеску) з реєстру застрахованих осіб надаються страхувальникам та/або застрахованій особі в порядку, визначеному Положенням про реєстр застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 18.06.2014 № 10-1.

Для обчислення страхового стажу працівника роботодавцю потрібна інформація про заробіток працівника за 12 місяців перед настанням страхового стажу, з якого сплаченого єдиний внесок, та кількість днів страхового стажу.

Самостійно роботодавець може отримати відомості щодо застрахованої особи лише за період перебування такої особи у трудових відносинах з ним. Відомості за інші періоди йому може повідомити сам працівник.

Відповідно до статті 24 Закону України № 1105 допомогу в разі тимчасової непрацездатності виплачують залежно від страхового стажу в таких розмірах:

• 50 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
• 60 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;
• 70 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
• 100 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років.
• 100 % середньої зарплати (доходу) – застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків, що їх замінює та доглядає за хвору дитину до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів, гарантії їх соціального захисту»; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України «Про жертви нацистських переслідувань»; донорам, які мають право на пільгу передбачену статтею 10 Закону України «Про донорство крові та її компонентів».

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону № 1105 оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Такий Порядок затверджено постановою Кабміну від 26.06.2015 № 440.

Оплата днів тимчасової непрацездатності здійснюється за основним місцем роботи застрахованої особи та за місцем роботи за сумісництвом у формі матеріального забезпечення, що повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу).

Для оплати днів з тимчасової непрацездатності за основним місцем роботи працівник повинен подати листок непрацездатності, виданий в установленому порядку лікувальною установою. Якщо працівник працює за сумісництвом він подає за місцем роботи копію листка непрацездатності, який підписується керівником за основним місцем роботи та скріплюється печаткою.

Статтею 23 Закону № 1105 визначено, що допомога по тимчасовій непрацездатності працівникові не надається:

• у разі одержання застрахованою особою травм або її захворювання при вчиненні нею злочину;
• у разі навмисного заподіяння шкоди своєму здоров’ю з метою ухилення від роботи чи інших обов’язків або симуляції хвороби;
• за час перебування під арештом і за час проведення судово-медичної експертизи;
• за час примусового лікування, призначеного за постановою суду;
• у разі тимчасової непрацездатності у зв’язку із захворюванням або травмою, що сталися внаслідок алкогольного, наркотичного, токсичного сп’яніння або дій, пов’язаних з таким сп’янінням;
• за період перебування застрахованої особи у відпустці без збереження заробітної плати, творчій відпустці, додатковій відпустці у зв’язку з навчанням.

Застраховані особи, які в період отримання допомоги по тимчасовій непрацездатності порушують режим, встановлений для них лікарем, або не з’являються без поважних причин у призначений строк на медичний огляд, у тому числі на лікарсько-консультативну комісію чи медико-соціальну експертну комісію, втрачають право на цю допомогу з дня допущення порушення на строк, що встановлюється рішенням органу, який призначає допомогу по тимчасовій непрацездатності.

Рішення про призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності приймається комісією (уповноваженим) із соціального страхування, що створюється (обирається) на підприємстві, в установі, організації, до складу якої входять представники адміністрації підприємства, установи, організації та застрахованих осіб (виборних органів первинної профспілкової організації (профспілкового представника) або інших органів, які представляють інтереси застрахованих осіб).

Комісія (уповноважений) із соціального страхування здійснює контроль за правильним нарахуванням і своєчасною виплатою матеріального забезпечення, приймає рішення про відмову в його призначенні, про припинення виплати матеріального забезпечення (повністю або частково), розглядає підставу і правильність видачі листків непрацездатності та інших документів, які є підставою для надання матеріального забезпечення та соціальних послуг.

Комісія (уповноважений) підприємства, установи, організації із загальнообов’язкового державного соціального страхування здійснює свою діяльність відповідно до Положення, затвердженого постановою правління Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності від 23 червня 2008 р. № 25.

Юридичний відділ ЦК Профспілки

Відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін - не більше 15 календарних днів на рік

 Відповідно до ст. 84 Кодексу законів про працю України та ст. 25 Закону України «Про відпустки» працівнику за його бажанням надається відпустка без збереження заробітної плати в обов’язковому порядку, зокрема, у таких випадках:

• матері або батьку, який виховує дітей без матері, що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, – тривалістю до 14 календарних днів щорічно;
• чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, – тривалістю до 14 календарних днів;
• матері або іншим особам, визначеним законом, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, – тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку;
• пенсіонерам за віком та інвалідам III групи – тривалістю до 30 календарних днів щорічно;
• інвалідам I та II груп – тривалістю до 60 календарних днів щорічно;
• особам, які одружуються, – тривалістю до 10 календарних днів;
• працівникам у разі смерті рідних по крові або по шлюбу: чоловіка (дружини), батьків (вітчима, мачухи), дитини (пасинка, падчірки), братів, сестер – тривалістю до 7 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад; інших рідних – тривалістю до 3 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місця поховання та назад;
• працівникам для догляду за хворим рідним по крові або по шлюбу, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, – тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більше 30 календарних днів;
• працівникам для завершення санаторно-курортного лікування – тривалістю, визначеною у медичному висновку;
• працівникам, допущеним до вступних іспитів у вищі навчальні заклади, – тривалістю 15 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та назад;
• працівникам, допущеним до складання вступних іспитів в аспірантуру з відривом або без відриву від виробництва, а також працівникам, які навчаються без відриву від виробництва в аспірантурі та успішно виконують індивідуальний план підготовки, – тривалістю, необхідною для проїзду до місцезнаходження вищого навчального закладу або закладу науки і назад;
• сумісникам – на термін до закінчення відпустки за основним місцем роботи;
• працівникам, які не використали за попереднім місцем роботи щорічну основну та додаткові відпустки повністю або частково і одержали за них грошову компенсацію, – тривалістю до 24 календарних днів у перший рік роботи на даному підприємстві до настання шестимісячного терміну безперервної роботи;
• працівникам, діти яких у віці до 18 років вступають до навчальних закладів, розташованих в іншій місцевості, – тривалістю 12 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду до місцезнаходження навчального закладу та у зворотному напрямі;
• працівникам на період проведення антитерористичної операції у відповідному населеному пункті з урахуванням часу, необхідного для повернення до місця роботи, але не більш як сім календарних днів після прийняття рішення про припинення антитерористичної операції.

За сімейними обставинами та з інших причин працівнику може надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та власником або уповноваженим ним органом, але не більше 15 календарних днів на рік (ч. 2 ст. 84 КЗпП України, ст. 26 Закону України «Про відпустки»).

Міністерство соціальної політики в листі від 29.04.2016 № 243/13/116-16 роз’яснило, що важливими гарантіями при наданні відпусток без збереження заробітної плати, встановленими ст. 25 і 26 Закону, є те, що на час їх надання за працівником зберігається його місце роботи (посада), а час перебування в таких відпустках зараховується до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.

Статтею 4 Закону визначені види відпусток, які надаються працівникам. Частиною 2 зазначеної статті передбачено, що законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Тобто колективним чи трудовим договором можуть встановлюватись лише інші види відпусток, які не визначені у ст. 4 Закону.

Варто зазначити, що норма ч. 2 ст. 4 Закону не поширюється на відпустки без збереження заробітної плати, так як такий вид відпусток визначений Законом та встановлена конкретна тривалість цих відпусток.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджету або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштів, оплата цих відпусток провадиться в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел.

Міністерство соціальної політики наголошує, що інші види відпусток, передбачені колективним договором, угодою та трудовим договором, мають бути оплачені. Встановлення інших видів неоплачених відпусток є порушенням законодавства про працю.

Юридичний відділ ЦК Профспілки

Право педагогічних працівників на виплату допомоги на оздоровлення гарантовано державою

Згідно зі ч. 1 ст. 57 Закону України «Про освіту» держава гарантує виплату педагогічним і науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 р. № 78 «Про реалізацію окремих положень частини першої статті 57 Закону України «Про освіту», частини першої статті 25 Закону України «Про загальну середню освіту», частини другої статті 18 та частини першої статті 22 Закону України «Про позашкільну освіту» запроваджено починаючи з 1 січня 2001 року виплату допомоги на оздоровлення.

Пунктом 8.3.1. Галузевої угоди між Міністерством освіти і науки, молоді та спорту України та ЦК Профспілки працівників освіти і науки України на 2011-2015 роки (продовжує діяти до укладення нової угоди) рекомендовано керівникам закладів та установ освіти і науки забезпечити надання відповідно до ст. 57 Закону України «Про освіту» педагогічним працівникам, у тому числі вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації, науково-педагогічним працівникам допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток у розмірі одного посадового окладу.

Допомога на оздоровлення виплачується педагогічним або науково-педагогічним працівникам за основним місцем роботи при наданні чергових відпусток згідно з графіком відпусток незалежно від тижневого (річного) навчального навантаження або обсягу роботи, що виконується.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про відпустки», постанови Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 346 педагогічним, науково-педагогічним працівникам щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів надається у період літніх канікул незалежно від часу прийняття їх на роботу.

Графік надання відпусток затверджується власником установи або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним профспілковим органом. При складанні графіку відпусток враховуються можливості проведення регулярних консультацій для учнів, складання іспитів якими перенесено на осінь.

У разі необхідності санаторно-курортного лікування щорічна основна відпустка або її частина може надаватися протягом навчального року, якщо це передбачено колективним договором.

Педагогічний працівник має право поділити щорічну відпустку на частини будь-якої тривалості, за умови що основна частина становитиме не менше 14 календарних днів. Відповідно, допомога на оздоровлення надається один раз до будь-якої частини щорічної основної відпустки.

Особам, які працюють в установі на умовах неповного робочого часу, у тому числі особам, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, надається щорічна основна відпустка повної тривалості.

Працівникам, яким при звільненні виплачується компенсація за невикористану відпустку, виплата грошової допомоги на оздоровлення не здійснюється.

Подання працівником заяви на виплату допомоги на оздоровлення не обов’язкове, оскільки її виплата передбачена законом.

Допомогу на оздоровлення іншим працівникам установ та закладів освіти, які не обіймають посади педагогічних або науково-педагогічних працівників, мають право надавати керівники бюджетних установ, закладів та організацій в межах фонду заробітної плати, затвердженого в кошторисах доходів і видатків, в сумі не більше ніж один посадовий оклад на рік ( п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2002 р. № 1298 «Про оплату праці працівників на основі Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери»; п. 4 пп. 5 наказу Міністерства освіти і науки України від 26.09.2005 № 557 «Про впорядкування умов оплати праці та затвердження схем тарифних розрядів працівників навчальних закладів, установ освіти та наукових установ»).

Юридичний відділ ЦК Профспілки

Період декретної відпустки зараховується до педагогічного стажу

Державна служба України з питань праці на власному сайті надала роз’яснення з питань, пов’язаних з наданням декретної відпустки та зарахуванням її до загального та спеціального (педагогічного) стажу. Відповідно до частини третьої статті 179 КЗпП України за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з виплатою за ці періоди допомоги відповідно до законодавства.

Частиною шостою статті 179 КЗпП України передбачено, що у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, жінці в обов`язковому порядку надається відпустка без збереження заробітної плати травалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку.

Згідно з статтею 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати надаються за заявою жінки повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Відповідно до пункту 5 Порядку виплати надбавок за вислугу років педагогічним та науково-педагогічним працівникам навчальних закладів і установ освіти, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2001 № 78, до стажу педагогічної роботи зараховується, зокрема, час перебування у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати

Отже, відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати (ч.ч. 3, 6 ст. 179 КЗпП) зараховуються як до загального, так і до безперервного педагогічного стажу.

 Юридичний відділ ЦК Профспілки

Основні державні соціальні гарантії: січень 2013

  Пропонуємо для ознайомлення основні державні соціальні гарантії та розміри деяких видів державної допомоги з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму, встановлених Законом України «Про державний бюджет України на 2013 рік» станом на 1 січня 2013 року.

Завантажити документ socgar_01_2013.doc [46,5 Kb] 
 

Сектор соціальних питань і охорони праці

Основні державні соціальні гарантії на лютий 2013

Пропонуємо для ознайомлення основні державні соціальні гарантії та розміри деяких видів державної допомоги з урахуванням розмірів прожиткового мінімуму, встановлених Законом України «Про державний бюджет України на 2013 рік» станом на 1 січня 2013 року.

Завантажити документ soc_garantii.doc [46 Kb]